Дефіцит бору на ріпаку в осінній період призупиняє ріст і розвиток кореневої системи ріпаку, точки росту рослин, знижує накопичення цукрів та їх транспортування до кореневої шийки, погіршує морозо-, зимостійкість рослини, що призводить до розтріскування, деформації та дуплистості кореневої системи ріпаку.

Рослини запізнюються із виходом із фази розетки, молоді листки мають світле забарвлення, а краї їх скручені. На більш старих листках утворюються плями червоного та червоно-фіолетового забарвлення. В подальшому дефіцит В негативно впливає на цвітіння та запилення.

Значна потреба у борних добривах обумовлена низьким його вмістом на 25% орних земель України та великою часткою площ під культурами чутливими до бору (соняшник та ріпак). Крім того, коефіцієнт засвоєння цього елементу із ґрунту за різними даними становить лише 3–10 %, що залежить від цілої низки чинників (кислотність ґрунту, вологість, вміст органічної речовини, ґранулометричний склад ґрунту, високий вміст кальцію та калію тощо). Так, на піщаних ґрунтах з низьким вмістом органічних речовин часто проявляється дефіцит бору через його значну мобільність у ґрунті та високий потенціал до вимивання.

За умови високого рівня рН ґрунту (>7,5) утворюються борати і бор переходить у недоступні для рослин форми. Він утворює стійкі сполуки із залізом та алюмінієм, органічною речовиною та глинистими мінералами ґрунту. Його надходження в рослину залежить від вологозабезпеченості ґрунту. Тому критичним є вплив посухи у фази, які потребують оптимального забезпечення бором, наприклад період закладання генеративних органів та цвітіння. Низька мобільність бору в рослині також пояснює необхідність періодичних позакореневих підживлень.

Позакореневі підживлення рослин є ефективним інструментом коригування дефіциту бору упродовж усього періоду вегетації, особливо за несприятливих ґрунтово-кліматичних умов, таких як недостатній вміст бору в ґрунті та/або недостатня вологість для його поглинання кореневою системою.

Загалом на ріпаку рекомендується до чотирьох внесень. Уже перше підживлення бором восени покращує розвиток і зимостійкість. Також знижується вплив пошкоджень морозом, покращуючи тим самим стійкість до ураження фомозом.

Восени ріпак засвоює 25% загальної кількості потрібного йому бору. Оптимальною фазою для осінніх позакореневих підживлень озимого ріпаку є фаза 4-6 листків (ВВСН 14-16), коли проходить процес диференціації генеративних органів. Збалансоване мінеральне живлення і довший термін закладання бруньок забезпечують отримання максимальної продуктивності ріпаку.

Друге внесення має здійснюватися своєчасно навесні, коли відновилася листкова маса, і наступне внесення — під час росту пагонів. Оскільки найвищу потребу в борі ріпак має до моменту цвітіння, обприскування рослин борними добривами особливо рекомендується під час розвитку бутонів.

Гарних врожаїв та переможних вам рішень!