На сьогодні часто основні культури вирощують у монокультурі. Таке обмежене біорізноманіття зумовлює зменшення врожаю та погіршення його якості, а також призводить до деградації ґрунтів. Ситуацію можуть врятувати проміжні сидератні культури.

Проміжні сидератні культури є відмінним зеленим добривом, яке збагачує ґрунт поживними речовинами. Водночас, ці рослини не тільки впливають на фізичний стан ґрунту, а й здійснюють фітосанітарну дію, що як наслідок підвищує продуктивність ґрунту.

Як правильно обрати сидерат відповідно до типу ґрунту

Серед сидератів фітосанітарну дію створюють такі види як біла гірчиця або олійна редька, а також бобові рослини, які глибоко проникають у ґрунт. Також вони звільняють з більш глибоких шарів ґрунту мінерали, недоступні для більшості сільськогосподарських культур, наприклад злаків. До речі, з цих причин бобові також використовують у вирощуванні. Однак, науковці не рекомендують їх висівати (також як компонент суміші) у районах, де зараз виникає посуха (якщо не очікується опадів). У більш сухих умовах краще висівати фацелію, сераделлу та соняшник. Також якщо метеорологічні умови під час вегетації несприятливі для одного з компонентів суміші збільшує висів сидератів у суміші, наприклад, 2-3 видів.

Сидерати здійснюють фітосанітарний вплив на основні культури, зменшуючи виникнення хвороб і шкідників, зокрема, бурякову нематоду. Так, згідно з дослідженнями, використання суміші із гірчиці та редьки на соняшнику може зменшити кількість бур’янів у 3-4 рази. Обмеження бур’янів шляхом застосування сидератних культур зменшує витрати на гербіцидний захист.

Вирішальний вплив на вибір видів сидератів для змішування має термін збирання попередника і термін вегетації певного компоненту.

Тривалість посіву різних видів, що використовуються у проміжних посівах:

• – до кінця липня — жовтий люпин, соняшник, біб;
• – до 5 серпня — кормова капуста, озимий ріпак, ярий ріпак, горох, вузьколистий люпин тощо;
• – до 15 серпня — кормова редька, фацелія, гірчиця.

Приклади змішування сидератів у залежності від типу ґрунту:

На легких ґрунтах можна використовувати види — жовтий люпин, серадела, горох кормовий, гірчиця біла, фацелія тощо, наприклад, у суміші:

– Люпин жовтий (140 кг/га) + серадела (20 кг/га);

– Люпин жовтий (120 кг/га) + сераделла (25 кг/га) + біла гірчиця (6 кг/га);

– Люпин жовтий (110 кг/га) + пелушка (60 кг/га) + сераделла (25 кг/га);

– Люпин жовтий (80 кг/га) + facelia (4 кг/га);

– Серадела (40 кг/га) + фацелія (5 кг/га);

– Серадела (35 кг/га) + біла гірчиця (35 кг/га);

– Фацелія (5 кг/га) + біла гірчиця (10 кг/га).

На середньо ущільнених типах ґрунтів можуть бути використані такі види — синій люпин, вика, соняшник, горох кормовий (горох), польові боби, наприклад, у суміші:

– кормовий горох (100 кг/га) + вика (50 кг/га) + соняшник (10 кг/га);

– кормові трави (100 кг/га) + вузьколистий люпин (70 кг/га) + соняшник (15 кг/га);

– фураж гороху (130 кг/га) + соняшник (15 кг/га);

– кормовий горох (100 кг/га) + вузьколистий люпин (140 кг/га);

– вузьколистий люпин (100 кг/га) + кормовий горох (60 кг/га) + вика (45 кг/га);

– вика (100 кг/га) + біб (80 кг/га) + соняшник (15 кг/га);

– біб (120 кг/га) + кормовий горох (40 кг/га) + вузьколистний люпин (80 кг/га).

На в’язких ґрунтах можна використовувати наступні види — боби, вика, соняшник, кормовий горох, наприклад, у суміші:

– біб (90 кг/га) + кормовий горох (60 кг /га) + вика яра (50 кг/га);

– біб (100 кг/га) + кормовий горох (100 кг/га) + соняшник (15 кг/га);

– біб (120 кг/га) + вика яра (40 кг/га) + соняшник (10 кг/га).

На всіх типах ґрунтів можна вирощувати гірчицю білу і фацелію, які рідко зазнають невдачі, їх насіння є недорогим.

Як обрати оптимальний спосіб сидерації

Сидерація має дві основні форми: самостійну й проміжну. Поле засіяне сидеральними культурами за самостійного вирощування застосовують, як правило, на дуже бідних ґрунтах, сидеральні посіви за проміжного вирощування — для інтенсивного землеробства.

Сидеральні посіви за проміжного їх розміщення використовують до сівби або після збирання основної культури, де ці посіви займають частину вегетації. 

«Сидеральні пари в сучасному землеробстві зумовлюють поліпшення умов живлення вирощуваних культур після них, позитивно впливають на біологічний режим ґрунту, де підвищується активність ґрунтових мікроорганізмів», — говорить кандидат сільськогосподарських наук Інституту землеробства Ярослав Цимбал.

Такі пари дають змогу отримати 20-30 т/га і більше зеленої маси, які активно викристовують за органічного вирощування сільськогосподарських культур як один із засобів біологізації.

Зайняті просапні пари засівають просапними культурами, що рано збирають (не пізніше ніж за 3-4 тижні до оптимального строку сівби озимих). До таких культур можуть належати картопля рання, кукурудза на зелений корм, ранній силос та інші.

Після попередників, що рано звільняють поле, проводять зяблеву оранку на глибину 20-22 см. У посушливих умовах через брак часу для підготовки ґрунту під озимі застосовують мілкий обробіток лемішними або дисковими знаряддями на глибину 12-14 см.

Ефективність оранки підвищується, якщо слідом за збиранням попередника проводять попереднє поверхневе лущення на 6-8 см. На полях під багаторічними травами глибина оранки на чорноземах становить 25-30 см. Після лущення та оранки проводять культивацію з одночасним боронуванням для знищення бур’янів та збереження розпушеної поверхні ґрунту.

Що варто пам’ятати про сидерацію

1. Важливо пам’ятати кожному землевласникові, що процеси розкладання рослинних решток, їх гуміфікація відбувається тільки за наявності вологи у грунтi. Тому сидерація найбільш ефективна тільки в західному регіоні України, де практично щороку вистачає запасів вологи для вирощування культур на зелені добрива. В умовах півдня країни – за умов зрошення, а в Центральних районах сидерати вимагають зрошення під час посух.

2. Висівають насіння культур на сидерат відразу за обробітком ґрунту або одночасно з ним. Основний спосіб сівби – звичайний рядковий; норму сівби для післяукісного або післяжнивного вирощування збільшують на 20–25 % порівняно з оптимальними умовами (за сівби навесні) і загортають його на 1–2 см глибше. Для підтягування вологи до верхнього посівного шару, отримання дружніх і рівномірних сходів поле до- і після сівби коткують, у разі утворення кірки виконують до- і післясходове боронування легкими посівними боронами, а на широкорядних посівах – і міжрядний обробіток.

3. Рослини на сидерат висівають на тимчасово відкритих, не зайнятих іншими культурами ділянках поля або як ущільнені посіви. Сидерати, які мають добре розвинену кореневу систему, проникають вглиб ґрунту, сприяючи поліпшенню її структури і водопроникності. Коренева система сидератів розпушує і збагачує повітрям важкі глинясті ґрунти та підтримує від розкладання легкі, піщані, сприяє забезпеченню рослин поживними речовинами з глибших шарів ґрунту до верхніх, ближче до коренів їстівних або декоративних культур.

4. Рослини, що вирощують на сидерат, розвивають густу листкову поверхню, яка змикається і пригнічує (затінює, виснажує) ріст бур’янів. Деякі з них (наприклад, жито) мають здатність затримувати проростання інших насінин і, таким чином, призупиняють процес появи нових бур’янів на кілька тижнів, підсилюють вплив інших добрив і пришвидшують мікробіологічні процеси у грунтi.

5. Сидерати, пригнічуючи бур’яни, відновлюють структуру і поліпшують його родючість, захищають грунт від вітрової та водної ерозії, мають різнобічний позитивний вплив на водні властивості ґрунту (збільшення інфільтрації води в грунт, зменшення випаровування води) і врожай сільськогосподарських культур, а також сприяють біологізації землеробства, мінімізації обробітку ґрунту. Сидерація є важливою складовою енерго- і ресурсоощадних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

6. Зелені добрива збагачують грунт на азот і органічні речовини. Часто на гектарі ріллі приорюють 35–45 т органічної маси, що містить 150–200 кг азоту. Приорювання зелених добрив сприяє нагромадженню у грунтi не тільки азоту, а й інших поживних речовин. Важливо те, що при цьому повністю виключено втрати азоту, і вони розкладаються значно швидше, ніж інші органічні добрива, багаті клітковиною. Газоподібні втрати азоту з внесених мінеральних добрив на полі пару удвічі більші, ніж під рослинним укриттям. У процесі розкладання приораних зелених добрив ґрунтове й приґрунтове повітря збагачуються вугільною кислотою, що сприяє переходу ґрунтових фосфатів й інших елементів мінерального живлення у доступні для рослин форми. Швидкість розкладання рослинної маси залежить від глибини загортання, віку сидерату, гранулометричного складу ґрунту. Чим більша глибина залягання й старші рослини, важчий гранулометричний склад ґрунту, тим повільніше розкладається в ньому маса сидерату, і – навпаки.

7. Такі культури, як гречка, люпин і гірчиця мають здатність використовувати з ґрунту важкодоступні для інших рослин малорозчинні форми добрив і перетворювати в доступні форми, підтягуючи їх з глибоких шарів в орний шар ґрунту.

8. Сидерати зменшують кислотність ґрунту, рухомість алюмінію, підвищують буферність, ємність поглинання. Приорювання зеленої маси рослин поліпшує структуру ґрунту, зменшує об’ємну масу орного шару і щільність складання ґрунту. Це надзвичайно важливо, оскільки у цьому випадку нівелюються негативні наслідки ущільнення орного шару ґрунту важкою сільськогосподарською технікою. Оранка сприяє значному збільшенню водопроникності і вологоємності ґрунту, унаслідок чого зменшується поверхневий стік опадів і стрімко зростає уміст вологи в грунтi. При цьому значно поліпшується життєдіяльність мікроорганізмів в грунтi та умови росту й розвитку сидератів. Ґрунт під сидератами не так перегрівається, не пересихає, у ньому весь час активно діють мікроорганізми, дощові черв’яки, які також працюють на поліпшення родючості, на збагачення орного шару органічними речовинами. Тому земля повинна бути вкрита рослинністю, що й максимально наближатиме поле агроценозу до природного фітоценозу.

9. Дощова вода у верхніх шарах ґрунту розчиняє поживні речовини і виносить їх у нижні горизонти, звідки рослини їх не використовують, забруднюються ґрунтові води, а коріння сидератів перехоплює ці розчини і використовує для формування зеленої маси, фактично поживні речовини залишається в орному шарі.

10. Ґрунт на ділянці, де з осені були приорані сидерати, пухкий, на ньому не застоюється вода, він раніше достигає, що уможливлює виконувати польові роботи.

11. Сидерати мають важливе фітосанітарне значення. Вони нейтралізують ґрунтовтому, несумісність рослин, стрімко зменшують шкодочинність від шкідників і хвороб. Картопля, висаджена після люпинового сидерату, значно менше пошкоджується колорадським жуком. Водночас сидерати є як додаткова культура в системі сіво-зміни, вони зменшують розрив у часі в схемі чергування культур. Навіть за повторного розміщення однієї і тієї ж культури (а таке трапляється досить часто!) на одному полі, посіяні і приорані в грунт сидерати значно зменшують шкодочинний вплив беззмінної культури, продукція вищого ґатунку (особливо льон, хміль, картопля, овочі).

12. Зелені добрива виконують також важливу фітосанітарну функцію: зменшують забур’яненість посівів і сприяють очищенню ґрунту від шкідників та його оздоровленню. Зокрема, посіви гірчиці білої зменшують захворювання наступних культурних рослин такими поширеними хворобами, як фітофтороз, ризоктоніоз, парша бульб, фузаріозні гнилі, у т.ч. й у картоплі; зменшують чисельність дротяників у грунтi.

13. Запровадження проміжних посівів сприяє усуненню несумісності культур у сівозмінах, насичених культурами однієї біологічної групи (зернові по зернових, ріпак по ріпаку, повторне вирощування соняшнику та ін.).

14. Більшість сидератів – добрі медоноси. Особливо корисно, коли капустяні культури (тифон, озимий ріпак) зацвітають рано навесні, в цей період (кінець квітня – початок травня) майже немає квітучої рослинності. У дослідах Львівського НАУ (Шувар І. А., 2004) гірчиця біла, яку вирощували на сидерат, витримала короткочасні приморозки (до –8 ?С) і не втратила своїх життєвих функцій. Підвищення температури у денні години сприяло масовому льоту бджіл на квітучі і запашні рослини, які повернулись до попереднього стану.

15. Позитивна дія сидерату триває впродовж 3–4 років. Сидерати сприяють окультуренню освоюваних земель, відновленню родючості ґрунту. Вони допомагають відновити родючість ущільнених грунтів, порушених будівельними та іншими роботами.

16. За науково обґрунтованого поєднання основних та проміжних культур у сіво-зміні сумарний урожай з поля у будь-якому випадку більший в 1,5 разу, ніж за вирощування на полі одного врожаю. При цьому зменшуються використання пестицидів і мінімізуються витрати на їх придбання, а собівартість продукції – на 15–25 % порівняно із сівозмінами без насичення культурами проміжного вирощування. Інтенсивне використання ріллі сприяє також раціональнішому використанню техніки протягом сільськогосподарського року, унаслідок чого значно зростає продуктивність праці.

17. Культури проміжного вирощування є не тільки додатковим джерелом кормів, а й виконують у сівозмінах важливу екологічну функцію. Це відбувається перш за все тому, що, займаючи поля сівозміни в період часу, вільний від вирощування основних культур, вони своїм зеленим покривом захищають грунт від ерозії. Відрізняючись від основних культур сівозміни за біологією і технологією вирощування, проміжні культури підсилюють ефект плодозміни, покращуючи фітосанітарний стан поля, особливо, якщо їх використовують на зелені добрива.

Вплив сидератів може бути і негативним

У разі помилок щодо вибору культур чи їх використання зелені добрива можуть проявляти і негативний вплив. Збільшення рівня засмічення ґрунту насінням бур’янів може бути наслідком пізнього скошування висіяних рослин. Також якщо запізнитися зі скошуванням сидератів, що мають потужну кореневу систему, вони розростуться так, що обробляти грунт стане складно (кукурудза, соняшник). Збільшення рівня захворювання рослин – наслідок недотримання правил чергування сільськогосподарських культур.

Різні види зелених добрив неоднакові за своїми вимогами до умов зростання. Одні стійкі до перезволоження, інші – до посухи. Одні вимагають високої родючості ґрунту, інші – добре ростуть і на бідних ґрунтах.

У виборі культури на зелені добрива необхідно також знати, як швидко вона росте і яка продуктивність нагромадження зеленої маси, якими поживними елементами вона збагачує грунт. Треба враховувати, до якої ботанічної родини належить кожна культура, щоб налагодити правильне чергування культур. Рослини, що належать до однієї родини, уражаються одними і тими ж шкідниками та хворобами. Тому не можна розміщувати поспіль культуру на зелене добриво й основну культуру, які належать до однієї і тієї ж родини. Наприклад, не можна сіяти на зелене добриво гірчицю, ріпак, редьку олійну, що належать до родини капустяних, перед вирощуванням усіх видів капусти, редиски, редьки.

Культури з родини капустяних на сидерат не використовують як попередник капусти!

Люпин краще не сіяти після бобових культур і перед ними!

У сівозміні не доцільно висівати горох після гороху.

Гарних врожаїв та переможних рішень вам!